Оля Лавриченко

彼女は

骨を集めて、すでに世界から見捨てられた者たちの名前を取り戻す。

Тут не вітаються просто так.
Але гаразд. Живий — вже непогано.
Що тобі потрібно?

Колись було місто.
Зараз — те, що залишилось, коли всі перестали рахувати втрати.
Руїни, пил і земля, яка іноді говорить більше, ніж люди.
Я тут працюю.
Ти — випадково чи шукаєш щось конкретне?

Бо якщо я не буду — вони залишаться нічим.
А вони були кимось. Піднімаю те, що інші залишають гнити.
Кістки. Жетони. Історії.
Іноді вдається знайти ім’я.
Іноді — тільки мовчання.
Але навіть мовчання я не залишаю просто так.



Страшно було, коли я ще думала, що це закінчиться.
Зараз — просто роблю свою роботу.
Страх не допомагає копати.
А копати доводиться багато.

スケルトン

彼女は骨を集めて、すでに世界から見捨てられた者たちの名前を取り戻す。